Діалект Кокні часто називають “сленг східного Лондона”. Як відомо, останній, в порівнянні з Західним Лондоном, вважається не зовсім благополучним. Саме слово “cockney” мало кілька значень в середньовічній англійській. Одне з них, згідно з Oxford Dictionary – a town-dweller regarded as affected or puny – тобто слабкий, нещасний житель міста. Назва діалекту, ймовірно, походить саме від цього значення і виникла в 17 столітті.
До речі, назва “сockney” відноситься не тільки до діалекту, а й до самих жителів певної частини Лондона. Вважається, щоб бути справжнім кокні, людина повинна народитися в місці, де чути дзвони Saint Mary le Bow, церкви в більш дешевій частині Лондона. Таким чином, East Enders, тобто жителі східної частини Лондона – це, перш за все, представники робочого класу. Назву «кокні» вони не вважають образливою, а навіть пишаються нею. Досить часто побачити кокні і почути їх діалект можна в серіалах і фільмах.
Традиційним лондонським акцентом вважають Popular London (ним, на відміну від Сockney, спілкуються не тільки в Лондоні, але і в інших містах країни). Але в той же час, кокні поширюється настільки активно, що його тепер асоціюють з Лондоном взагалі, а не тільки з його східною частиною (найчастіше так роблять ті, хто в Лондоні не живе).
Чим же відрізняється кокні від Popular London?
Отже, час перейти до відмінностей кокні від стандартного варіанту англійської вимови:
- Звуки [θ] і [ð], які на письмі
передаються як буквосполучення th, для багатьох є досить складним
моментом в англійській вимові. У кокні їх замінили, відповідно, на [f] і
[v]. Також на початку слова звук [ð] може вимовлятися як [d],
особливо в словах this, these, that, those. Наприклад:
Mother – [ ‘mʌvə]
Thick – [fɪk]
This – [dis] - Наступна відмінність, позначається лінгвістичним терміном vowel lowering. Як він пояснює, в цих випадках, вимовляючи закінчення, ми розкриваємо рот набагато ширше ніж зазвичай: dinner [ ‘dɪnə] = dinna [‘ dɪnæ]
- Glottal stop. Назва цього фонетичного явища походить від англійського glottis – голосова щілина. Воно полягає в тому, що в процесі вимови певного приголосного в середині слова, голосова щілина між двома голосовими зв’язками закривається. Якщо простіше – це специфічне явище можна назвати «з’їданням», «ковтанням» приголосного звуку. Найчастіше це стосується звуку t. Спробуйте сказати «о-оу». Цей незрозумілий звук між «о» і «оу» і буде тим, що називається glottal stop. Також glottal stop має відповідний символ в транскрипції, який виглядає ось так: [ʔ].
- Звук [aɪ], якому на листі відповідає буква i, теж є відмінністю діалекту кокні. Зазвичай, при вимові цього звуку, ми розтягуємо рот усмішкою, але розкриваємо його не надто широко. У кокні все навпаки – рот розкривається широко, і звук виходить більш глибоким. Цей звук більше утворює [ɔɪ], як в слові oil [ɔɪl].
- Звук [au]. Саме цей звук ми чуємо в слові
mouth. Носії кокні вимовляють це слово трохи по-іншому.
Порівняйте: mouth [mæuf] (стандарт) і mouth = mauf [mæ: f] (кокні).
Деякі вчені так і називають це фонетичне явище “mouth vowel”. - Щоб спілкуватись як справжній кокні, потрібно упускати звук [h] на початку слів. Ми виділимо цей момент як ще одну характерну відмінність лондонського діалекту. Таким чином, home стає: ‘ome, а hole – ‘ole.
- Звук [l], якому передує приголосний, замінюється на [w]. Таким чином, замість tall [tɔːl] ми маємо [tɔːw], а замість silk – [sɪwk].
- Звук [eɪ] (як в слові rain)
замінюється на [aɪ] (як в слові time). Таким чином:
Stain [steɪn] стає [staɪn].
Say [seɪ] – [sai].
Day [deɪ] – [dai]. - Не можна недооцінювати і роль інтонації в становленні кокні як окремого діалекту. По-перше, звуки кокні глибші і навіть різкі, в порівнянні з іншими лондонськими діалектами. Голос, коли розмовляєте цим «сленгом» можна часто описати як грудний.
- Ну і, наостанок, найсмішніша відміна діалекту кокні – Rhyming Slang. У чому принцип цього явища? Вибирається фраза з двох слів, друге з них римується з тим, яке ви насправді маєте на увазі.
Наприклад:
- Adame and Eve = believe – вірити (I can not Adam and Eve it!).
- Auntie Ella = umbrella – парасолька.
- Chew the fat = chat – базікати.
- Bugs Bunny = money – гроші.
- You and me = tea – чай.
- Man on the Moon = spoon – ложка.
- Dog and Bone = telephone – телефон.
- Hot potato = waiter – офіціант.
- Roast pork = fork – виделка.
Звичайно ж, мета такого прийому – зашифрувати сенс сказаного від інших. Але в той же час, деякі з цих фраз настільки прижилися в щоденній мові, що вже не викликають здивування. Також в Інтернеті з’явилося багато словників з напрямками перекладу Rhyming Slang → English і навпаки.
Не можна не згадати фільм “My Fair Lady“. Він був знятий в 1964 році. Це не перша інтерпретація книги Бернарда Шоу «Пігмаліон». Головна героїня фільму, Елайза Дуліттл (Eliza Doolittle), вулична торговка квітами. Її мрія – працювати в квітковому магазині, але її “strong Cockney accent” є серйозною перешкодою цьому. Вона звертається до професора фонетики Генрі Хіггінс (Henry Higgins) за допомогою. Містер Хіггінс укладає парі зі своїм другом полковником Хью Пікерінгом (Hugh Pickering), що навчить цю дівчину говорити бездоганною англійською.