Мерлін – сивобородий легендарний чарівник і наставник короля Артура, повелитель звірів і лісів, що став врівень з богами. Англійці геть не скупі на епітети для чарівника, вважаючи його одним з найбільш важливих персонажів британської міфології, який серйозно вплинув на англомовну культуру в цілому.
Уже в середньовіччі образ Мерліна любили настільки сильно, що по ньому буквально писали фанфіки. Хоч в XIII столітті ніхто і слова такого не знав.
Сьогодні ми розберемося в походженні цього міфу і дізнаємося, як його образ став асоціаціюватись з мудрим і світлим чарівником, хоча насправді в міфах все не так прекрасно.
Народження міфів про Мерліна
Історики практично одноголосно стверджують, що чарівник Мерлін – це вигаданий персонаж, якого ніколи не існувало. Так, його в своїх книгах згадували середньовічні літописці, але у цієї легенди є цілком реальний автор – Джеффрі Монмутський.
Найстаріша книга, яка дожила до наших років і в якій розповідається про Мерліна як великого чарівника – це «Пророцтва Мерліна» (Prophetiæ Merlini), написана між 1130 і 1135 рр.
Це дуже гарний зразок середньовічної літератури, який заснував новий жанр – «політичне пророцтво». Він був популярний ще як мінімум 400 років. Одним з найвідоміших творів в цьому жанрі вважаються «Пророцтва» Мішеля Нострадамуса.
Спочатку Мерлін виступає як пророк, який об’єднує в собі характеристики християнства і язичництва. І при детальному аналізі стає ясно, що Мерлін – це збірний художній образ, у якого було два реальних прототипа.
Перший прототип – воєначальник Амвросій Авреліан, що жив в V столітті, який згадується в творі Гільда «Про смерті Британії». Адже в «Пророцтвах» Джеффрі друге ім’я Мерліна було якраз Амвросій.
Більш того, сам Амвросій Авреліан в творі Джеффрі виступає як дядько короля Артура і брат його батька, короля Утера. У більш пізніх працях Мерлін і Амвросій часто поєднуються в одного персонажа.
Оригінальний текст:
Hiis igitur gestis cleri populique favore
Ambrosio regnumque datur regnique corona,
postmodo quam gessit tractando singula juste.
Emensis autem per lustra quaterna diebus,
proditur a medico moriturque bibendo venenum.
Сучасна англійська мова:
Thus with these deeds and the favor the the clergy and people,
the kingdom and its crown were given to Ambrosius,
and thereafter he ruled by treating everyone justly.
However, with the days improving over a period of twenty years,
he was betrayed by a doctor and died from drinking poison.
Переклад українською:
Після діянь таких з Призволенням народу і кліру
Відданий Амвросія був престол і вінець королівський;
Надалі носив він його, дотримуючись в справах справедливості,
Але лише чотири встиг прожити п’ятиріччя, а після
Помер, зраджений лікарем, з рук його випивши отруту.
Другий реальний прототип – можна вважати барда Мирддина Віллта – легендарного валлійського провісника, який жив в VI столітті.
Мирддин походив із знатної родини, був прямим родичем короля Урієна, який правив королівством Регеда на півночі островів. У «Шотландській хроніці» Боуера описується, що після битви при Арфдеридді (573 м) Мирддин збожеволів, пішов жити до лісу і отримав дар передбачення.
Мерліна також описують як самітника-провидця, пов’язаного родинними зв’язками з правлячою сім’єю.
Образ Мерліна з часом
Джеффрі Монмутський взяв не тільки образ, а й ім’я Мирддина, трохи змінивши його звучання.
І причина проста. У XII столітті на території Британських островів переважала французька культура, а французька мова була офіційною мовою юриспруденції і виробництва.
Ім’я «Myrddin» було співзвучно з французьким словом «merde», яке перекладалось як екскременти. Переінакшене «Merlin» було милозвучнішим: слово «merle» перекладається як «дрізд».
Надалі в хроніках і художніх творах закріпилося ім’я Мерлін, але Мирддин в більш пізніх джерелах використовувалося досить часто.
Цікаво, що легенда про Мерліна в творах поетів і прозаїків поступово обростала різними подробицями.
Поет Уейс (Wace) в своїй праці «Роман про Брута» (Roman de Brut) використовує наратив «Пророцтв Мерліна», але додає безліч власних деталей.
Найцікавіше, що художній твір починається словами «Jo ne dis mia fable, ne jo ne voil fabler» ( «Я ніколи не розповідаю казки, я не хочу їх складати»). Мабуть, навіть в середні віки «правдиві історії, які колись траплялися» цінувалися більше, ніж художній вимисел.
Саме Уейс розширив легенду про Мерліна і додав безліч барвистих історій, які сформували образ чарівника. Якщо в «Пророцтвах Мерліна» він був більше збірним образом, то в «Романі про Брута» – самостійним персонажем.
А завершив створення образу Мерліна таким, яким ми його знаємо зараз, французький поет Робер де Борон. Саме він першим в XII-XIII столітті зробив циклізацію романів і міфів про короля Артура і Мерліна. Тобто, спробував викласти розрізнені історії в один єдиний сюжет. Друга книга трилогії про пошуки Святого Грааля під назвою «Мерлін» – і саме в ній він розповідає історію чарівника. На жаль, до наших днів дійшло лише перших 502 вірша книги, але про її зміст ми можемо поговорити з численних посилань, транскрипцій і історичних списків.
І вже тоді образ Мерліна настільки сильно сподобався читачам, що протягом наступних трьох століть виходили цілі цикли романів про нього, в яких переінакшували історію, написану Джеффрі і Уейсом.
Власне, саме тому легенди про Мерліна настільки суперечливі. Цілі цикли на зразок Vulgate Cycle і Post-Vulgate Cycle можна вважати справжнісінькими фанфіком на оригінальну історію Джеффрі.
Наприклад, в циклі творів Lancelot-Grail Мерлін описується як напів-демон, син нехрещених діви і диявола, відрізнявся досить похмурим і жорстоким характером.
Merlin possessed all the wisdom that can come from demons, which is why he was so feared by the Bretons and so revered that everyone called him a holy prophet and the ordinary people all called him their god.
Мерлін володів всією мудрістю, яка тільки може йти від демонів, тому бретонці так боялися його і шанували як святого пророка, а звичайні люди називали його своїм богом.
Історія про Мерліна розвивалася і розширювалася десятками авторів аж до XV століття. Тоді ж намітився і спад популярності образу Мерліна. Він став однією з нібито історичних особистостей, правда про яку прихована у віках.
Мерлін в сучасності
У XIX столітті образ Мерліна знову «згадали», і почався справжній літературний бум, який так чи інакше його експлуатує. І цей бум триває по сьогоднішній день.
Витративши на пошуки книг про Мерліна 20 хвилин, я знайшов більше 70 творів, написаних за останні 150 років. А ще понад 150 фільмів і серіалів, в яких так чи інакше він згадується. У своїй більшості це фантастика про магію, в якій Мерлін описується як один з найсильніших чарівників минулих років.
У всесвіті Гаррі Поттера ім’ям Мерліна названа головна державна нагорода – орден Мерліна.
Як писала сама Джоан Роулінг у своїх нотатках:
As often happens with such highly coveted awards, Ministry of Magic favourites seem to receive the Order of Merlin, especially the higher classes, more often than one might expect. While nobody argued when Albus Dumbledore received his O.M. (First Class) for defeating the Dark wizard Grindelwald, there was a good deal of muttering in the wizarding community when Cornelius Fudge, Minister for Magic, awarded himself an O.M. (First Class) for a career that many considered less than distinguished.
Як це часто трапляється з подібними престижними нагородами, любимчики Міністерства магії отримують Орден Мерліна, особливий вищий ранг, частіше, ніж можна було очікувати. Хоч ніхто і не був проти, коли Альбус Дамблдор отримав свій О. М (Перший клас) за перемогу над темним чарівником Гріндевальдом, але в магічній спільноті було досить багато невдоволення, коли Корнеліус Фадж, міністр магії, нагородив себе О.М. (Перший клас) за кар’єру, яку багато хто вважав менш видатною.
А ще пов’язаний цілий ряд жартів і фраз на кшталт «борода Мерліна», «Мерлінові кальсони», які замінюють емоційні вирази.
Мерліна згадував Стівен Кінг в циклі «Темна вежа». Він виступає творцем потужного артефакту Веселка Мерліна, і загалом описаний як досить негативний персонаж.
– This Stranger, this Merlin, is a minion of the Tower? Like yourself?
– Цей Незнайомець, цей Мерлін – улюбленець Вежі? Як ти?
– Much greater than I. It has been given to him to live backward in time. He darkles. He tincts. He is in all times. Yet there is one greater than he.
– Набагато більший, ніж я. Він наділений даром направляти час свого життя назад. Він постійно змінюється. Він живе в усіх часах. Але є ще хтось більший, ніж він.
Незважаючи на те, що його образу майже тисяча років, його активно використовують не тільки в літературі, а й в кіно і комп’ютерних іграх.
Це вже куди більше, ніж образ британської міфології. Він став «громадським культурним надбанням», який так чи інакше згадується в більшості історій про магію.
Високобюджетні проекти, в яких є ім’я Мерліна, практично приречені на успіх.
Кожна серія серіалу «Мерлін» від BBC в 2008-2012 роках під час прем’єри збирала близько 1,5 мільйона глядачів біля екранів телевізорів. Але навіть через 9 років після його закінчення, серіал все одно дивляться і люблять.
Про Мерліна навіть є опери та мюзикли. Які ще фантастичні персонажі можуть похвалитися таким?
Сам образ Мерліна як могутнього чарівника з легенд настільки глибоко проник в культурне сприйняття британців, що щільно асоціюється з цілою нацією.
Ми впевнені, що Джеффрі Монмутський навіть не уявляв, що персонажа його книги будуть знати і любити навіть через тисячу років. Забулося і ім’я самого автора, і багатьох інших, хто писав історії про могутнього чарівника. Про них знають тільки історики та фахівці з середньовічної літератури. Але сам Мерлін живіший за всіх живих. Навіть незважаючи на те, що це вигаданий персонаж.
