Художній переклад – це абсолютно особливий різновид перекладацької діяльності. Якщо загальна теорія перекладу в наші дні розроблена практично в повному обсязі, то питання і проблеми художнього перекладу залишаються відкритими.
Річ в тому, що він практично не піддається формалізації і результат залежить багато в чому від суб’єктивного сприйняття перекладача. Переклад художнього твору – це річ настільки багатогранна, що перекладачі вже довгий час сперечаються над самим визначенням.
Загалом, більшість перекладачів вважають найбільш точним дане пояснення:
«Художній переклад – це особливий вид інтелектуальної діяльності, в процесі якої перекладач встановлює інформаційну відповідність між мовними одиницями вихідного і мови перекладу, що дозволяє створити іншомовний аналог вихідного художнього тексту у вигляді вторинної знакової системи, що відповідає літературно-комунікативним вимогам і мовним звичкам суспільства на певному історичному етапі».
Визначення, звичайно, не найлегше, тому для людей, далеких від філології та теорії перекладу, поясню: художній переклад повинен передавати всі особливості тексту без втрати емоційного сприйняття, а також при цьому враховувати культурні відмінності.
Наприклад, у нас є твір англійською, в якому головний герой знаходить рукопис XIV століття староанглійською, витяги з якого є в тексті. Важливим завданням перекладача буде передати сенс і стиль рукопису.
Дилеми художнього перекладу:
Теоретики виділяють 4 основні проблеми перекладу художнього тексту:
- Складність перекладу окремих лексем тексту.
- Вплив особистості перекладача на переклад.
- Розмиті критерії оцінки якості перекладів художніх творів.
- Повна передача предметно-логічного змісту, стилістичних і образних елементів твору, а також менталітету і національних особливостей мислення.
Давайте з вами розберемо всі основні проблеми та можливі шляхи їх вирішення, які пропонують відомі теоретики і практики перекладу.
№1 Складність перекладу окремих лексем тексту
Лексичні одиниці в різних мовах відрізняються одна від одної. При цьому деякі не перекладаються прямо просто через відсутність прямого аналога в мові. Тому перекладачеві потрібно знайти або, по суті, винайти цей аналог.
Диявол криється в дрібницях. Давайте візьмемо кілька простих прикладів.
В українській мові і твердий сир, і творог часто позначають одним словом – «сир». При перекладі з української у перекладача виникає питання: що саме автор мав на увазі під словом «сир» – «сир» чи «творог»? Якщо є другорядні елементи, які можуть побічно уточнити це – відмінно.
Наприклад, в тексті є фраза «Іван взявши шматок сиру». Логічно припустити, що тут мається на увазі твердий сир, адже творог шматком важко взяти – він кришиться. А у фразі «Іван з’їв ложку сиру» мається на увазі саме творог, тому що твердий сир не їдять ложками.
Але нерідкі випадки, коли контекст не дозволяє розвіяти двозначність. І в такому випадку рішення залишається за перекладачем.
Окремою категорією йдуть фрази і слова, які принципово не перекладаються або мають більш глибокий сенс, ніж дослівний переклад.
Наприклад, арабська фраза يقبرني (Ya’aburnee) дослівно перекладається як «Ти поховаєш мене». При прямому перекладі вона звучить депресивно, але реальне її значення куди глибше. Зазвичай її вимовляють своєї коханої (або коханого). Сенс цієї фрази в тому, що мовець сподівається, що співрозмовник переживе його, щоб самому не випробувати біль життя без коханого/коханої. Тобто, йому легше померти самому, ніж пережити смерть близької людини.
Щоб перекласти її правильно з арабської, доведеться попітніти. Одна фраза з глибоким змістом перетвориться в ціле речення. І навіть в такому випадку передати сенс буде вкрай важко.
При наявності принципово неперекладних слів слів і фраз в тексті на перекладача покладається відповідальність за точність передачі змісту і настрою. І доводиться, в буквальному сенсі, викручуватися. Іноді успішно, але, як показує практика, найчастіше повної і точної передачі відкритого сенсу і прихованого підтексту досягти просто нереально. Як то кажуть, се ля ві.
№2 Вплив особистості перекладача на переклад
Дуже і дуже суб’єктивний момент, який далеко не завжди залежить від об’єктивності сприйняття. Особливо це стосується складних творів з великою кількістю підтексту і прихованих думок.
Перекладач – це людина. І вона може банально не зрозуміти, що мав на увазі автор, тому при перекладі частина посилань може загубитися. А всі читачі, в свою чергу, вже не зможуть дізнатися, що насправді хотів сказати автор. Звичайно, якщо вони не читають мовою оригіналу.
Щоб уникнути подібних смислових втрат, перекладачі проводять тривалу і багатоступеневу доперекладну підготовку.
Вона полягає у детальному розбірі лінгвістичних, когнітивних і культурологічних аспектів тексту. Тобто, детально аналізується стиль, мова, широко використовувані слова і фрази, літературні методи впливу на читача, що використовуються образи і асоціації.
На основі отриманої інформації створюється якась «сферична модель тексту в вакуумі». Перекладач знаходить основні елементи, які формують враження від художнього твору. І тільки потім, коли базові складові чітко визначені, настає фаза безпосереднього перекладу.
Багато перекладачів до того ж аналізують особистість письменника і його біографію, а також історичні події, які відбувалися під час або безпосередньо до написання твору.
Подібний концептуальний аналіз дозволяє дещо формалізувати процес перекладу художньої літератури, що підвищує якість роботи перекладача в цілому.
№3 Розмиті критерії оцінки якості перекладів художніх творів
Це вже питання сприйняття перекладу. Адже незважаючи на величезну кількість наукових статей, в яких розкриваються проблеми художнього перекладу, ніхто не знає, як формується сприйняття перекладу читачами.
Як читач приходить до думки, що переклад хороший, якщо він практично ніколи не читав оригіналу? Питання залишається відкритим.
По суті, читач сприймає художній переклад книги як саму книгу. Більшість просто не замислюються, що вони читають твір за допомогою посередника, яким і є перекладач.
Якщо книжка не припала до смаку читачеві, то неясно, що саме не подобається – оригінальна задумка і виконання автора або ж конкретно переклад.
Статистично правильну вибірку якості перекладу скласти практично неможливо. Адже кількість читачів, які читали і оригінал, і переклад твору, вкрай мала – не більше 1%. І це у випадку культових книг. Це, наприклад, такі бестселери як «The Green Mile» Стівена Кінга або «Harry Potter» Джоан Роулінг.
Вибірку з перекладів книг середньої популярності (наприклад, «The Magus» Джона Фаулза) зробити взагалі неможливо через нестачу даних.
Що цікаво, сприйняття перекладу публікою часто взагалі не залежить від перекладача.
Візьмемо, наприклад, роман британського письменника Ішіґуро Кадзуо «Залишок дня». Він отримав Букерівську премію, в його екранізації зіграли Ентоні Хопкінс і Емма Томпсон. Непоганий показник успіху, вірно? Але переклад книги був прийнятий суспільством досить холодно. Причому сам переклад був на висоті і в технічному, і в художньому плані. А ось «істинно британський» стиль оповідання багатьом здався нудним, через що особливої популярності книга не отримала.
Тому навіть дійсно хороший переклад можуть вважати досить посередньою книгою. І проблема буде не в перекладі, не в оригінальному тексті, а в банальній різниці сприйняття читачів.
№4 Повна передача предметно-логічного змісту, стилістичних і образних елементів твору
Це, скоріше, навіть не проблема, а виклик. Її може цілком вирішити професіоналізм перекладача і неабияка доля винахідливості.
Дуже цікавим прикладом перекладацької винахідливості є переклад реплік Геґріда із серії книг «Гаррі Поттер» Джоан Роулінг.
В оригінальному творі напіввеликан розмовляє химерною сумішшю шотландського та ірландського діалектів.
«A wizard, o ‘course,” said Hagrid, sitting back down on the sofa, which
groaned and sank even lower, «an ‘a thumpin’ good’un, I’d say, once
yeh’ve been trained up a bit. With a mum an ‘dad like yours, what else
would yeh be? An ‘I reckon it’s abou’ time yeh read yer letter. »
При перекладі українською мову перекладач Віктор Морозов вирішив передати істинний говір Геґріда.
— Чарівник, звісно, — сказав Геґрід, знову сідаючи на канапу, яка заскрипіла й прогнулася ще нижче, — і то чарівник дуже файний, тобі тілько бракує трохи освіти. З такими мамою і татком, як у тебе, хіба можна бути кимось іншим? До речі, я си гадаю, що тобі вже пора прочитати свого листа.
В оригіналі діалект Гегріда штучно створений Роулінг – так не говорять ні в Шотландії, ні в Ірландії, але схожість простежуються.
Як стверджує сам Віктор Морозов: «Мені не хотілося, щоб Геґрід розмовляв звичайною і нормальною літературною мовою. Я дуже довго думав, як вирішити цю проблему. І в результаті, з’явилася ідея дати йому суміш західноукраїнських діалектів: гуцульського, лемківського, бойківського та покутського. Був задум створити неіснуючу суміш мов, як це зроблено в оригіналі ».
Мені не хотілося, щоб він говорив звичайною нормальною літературною мовою. Я дуже довго думав, як цю проблему вирішити і мені допоміг один спогад зі студентських років, коли я читав переклади Миколи Лукаша Гарсіа Лорки. У нього був цикл поезій написаний, здається, на каталонському діалекті, і Лукаш переклав так само на діалекті якоюсь гуцульською говіркою. І мені це страшенно сподобалось. Хоча це не всім до смаку. Наприклад, Дмитро Павличко страшенно обурюється тим, що він зробив. Він і мені обурений дзвонив, коли Гегрід заговорив такою говіркою. Я під впливом перекладу Лорки дав Гегріду суміш західноукраїнських говірок: гуцульської, лемківської, бойківської, покутської. Коли перша книжка вийшла, казали: він помиляється, так гуцули не говорять. Але була задумка зробити як в оригіналі – неіснуючу суміш мов.
Результат вийшов досить своєрідним, але був прийнятий публікою просто феєрично.
Багато перекладачів вважають, що передача стилю і образів художнього твору – це виключно питання професіоналізму перекладача. Інше питання в тому, що кожна книга вимагає індивідуального підбору стилістичних інструментів перекладача, які не завжди відповідають тим, які використовував автор в оригіналі.
У висновку скажу: коли переклад поганий, то лають перекладача, а коли переклад хороший, то хвалять автора.
І найчастіше імена горе-перекладачів знають всі, а ось імена реальних професіоналів часто залишаються тільки на титульних сторінках книг і про них знають тільки у вузьких колах.
